У всіх країн є літературні твори (і не завжди з "головної класики"), назви яких містичним чином впливають на долю цих країн.
А може, це їх автори в момент написання змогли бодай на мить зазирнути в майбутнє та перенести його квінтесенцію в заголовок свого твору?

Написав Стендаль "Червоне і чорне" - і політична Франція досі коливається у своєму виборі від ультралівих до клерикальних націоналістів. Назвав Сєнкєвич свою книгу "Камо грядеши" - і Польща досі розривається у виборі між спокійною устояною Європою та незнищенним бажанням розширити свої кордони "від моря до моря". У долі України такою "фатальною книгою" став невеликий за обсягом, але вагомий у формуванні української політичної думки твір Юліана Бачинського "Україна irredenta".

Перед тобою - лист щастя, а ніякий не спам. Він обійшов навколо світу вже 8359 разів, отже, тепер і вам може бути щастя.
Для цього потрібно переписати лист 30 разів і розіслати його своїм друзям і знайомим. І тоді буде вам щастя. Якщо ж не перепишете цього листа від руки й не відправите його своїм друзям і знайомим упродовж десяти днів від часу одержання, тоді вам буде нещастя.

16 ВЕРЕСНЯ 2000 року - дата, яка остаточно поділила Україну на два табори: на "їх" і на "нас".

"Вони" - це представники влади, які брешуть, виправдуються і знову й знову плутаються у власних словах. "Ми" - це просто народ, без розподілу на "лівих" і "правих", журналістів і робітників, селян і бізнесменів.

Нещодавно Gazeta Wyborcza опублікувала великий матеріал Марціна Войцєховского “Історична політика в Україні. Козацький варіант”.

У своїй статті польський журналіст розглядає проблеми повернення національної ідентичності української нації та кроки Президента Віктора Ющенка в цьому напрямі. Поява на сторінках авторитетного польського видання такої публікації дає змогу не лише подивитися на самих себе крізь призму неупередженої (та кваліфікованої, позаяк Марцін не рік прожив в Україні та був кореспондентом Wyborczej у Києві) думки з боку, а й спробувати зрозуміти, куди спрямований вектор внутрішнього розвитку України. Оскільки збоку, звісно, видніше, однак зсередини – ясніше. 

 Несподіване обрання міським головою столиці України послідовника неопротестантської харизматичної спільноти “Посольство Боже” поставило українське суспільство перед новою проблемою.

Привид мандрує Україною – привид національної єдності. Взутий у личаки, на які спадають козацькі шаровари.

На сорочці на всі груди вишитий хрестиком американський лисий орел, який тримає в кігтях серп і молот, стилізовані під тризуб. Привид – у чалмі, з-під якої звисають пейси й оселедець, він тримає в руках берестяну грамоту з готичним написом глаголицею “Універсал”. “Шалом, хав ар ю, хабар бар ма, як ся маєте, земной салям, исполать, курва мать”, – безперервною скоромовкою шепоче привид.